Номер 13 (1545), 3.06.2021

Десять днiв в Одеськiй науковiй бiблiотецi iменi Грушевського демонструвалася виставка фотокартин "Нечоловiча професiя?" Незвична тема, цiкавi сюжети, неординарнi героï — все це викликало неабиякий iнтерес у одеситiв.

* * *

Фотовиставками наше мiсто не здивуєш. Майже кожного тижня в одеських музеях чи художнiх галереях презентують свiй творчий доробок мiсцевi та iногороднi майстри, серед яких є i лауреати престижних мiжнародних конкурсiв. На цьому фонi дебют 24-рiчноï фотографинi Марини Шестаковоï мiг залишитися непомiченим. Але вже на вiдкриттi зiбралося стiльки глядачiв, що, як кажуть, яблуку не було де впасти. Бiльше того: прийшли та виступали депутати Одеськоï мiськоï та районноï ради, представники Нацiональноï полiцiï, провiдних громадських органiзацiй. А загальна кiлькiсть вiдвiдувачiв за декаду перевищила тисячу. Для першоï спроби успiх бiльш нiж значний.

* * *

Звiдки ж такий резонанс?

Насамперед — завдяки темi. Бо Марина Шестакова представила 40 фотокартин чоловiкiв, якi працюють у тих сферах дiяльностi, якi, згiдно зi сталими гендерними стереотипами, вважають "жiночими", i де дiйсно поки що абсолютно переважають жiнки. Серед "дiйових осiб" робiт фотомайстринi — вихователь дитячого садка, флорист, майстер iз нарощування волосся, манiкюрник тощо. Крiм того, були представленi фотознiмки чоловiкiв, якi спiльно з дружинами займаються домашнiми справами.

Такого Одеса ще не бачила. Тож фотовиставка у бiблiотецi iм. Грушевського стала подвiйним дебютом — новоï теми та нового iменi у середовищi одеських фотомайстрiв.

* * *

Соцiальнi проблеми нечасто привертають увагу наших фотографiв, тим бiльше початкiвцiв. Адже, щоб працювати у цьому напряму, треба мати не лише хист та професiйне вмiння, але i добре знатися на темi, дотримуватися етичних норм, вiдчувати численнi нюанси та громадську вiдповiдальнiсть.

У Марини Шестаковоï цi риси та вмiння щасливо поєднуються. Вона добре знає та розумiє, що таке гендернi проблеми i чому так важливо привертати до них суспiльну увагу. Це розумiння багато в чому визначило вибiр нею свого шляху у життi.

— Я кiлька рокiв займалася рекламою в рiзних компанiях, — розповiдає Марина. — Але з часом менi захотiлося перейти працювати у соцiальну сферу. Тому що у мене душа до цього лежить, менi подобається допомагати людям, подобається боротися за права людей, подобається розвивати такi проєкти, якi реально впливають на суспiльство, а не служать ширмою для продажних полiтикiв. Тому я щаслива, що свого часу зустрiлася iз лiдеркою органiзацiï Громадський Рух "Вiра, Надiя, Любов" Тетяною Євгенiвною Семикоп, яка повiрила в мене i запропонувала працювати у ïï органiзацiï.

За освiтою Марина — менеджерка готельно-ресторанного бiзнесу, також вона закiнчила факультет мiжнародних вiдносин. Цi знання i досвiд роботи у бiзнес-структурах стали ïй у нагодi, коли почала працювати у громадському секторi.

* * *

— Я сприймаю Рух "Вiра, Надiя, Любов" не просто, як мiсце роботи, а як спосiб життя, — запевняє Марина. — Це одна iз найстарiших та найбiльш знаних i шанованих громадських органiзацiй Одеси — вона дiє вже 25 рокiв. Для мене велика честь працювати тут, я вiдчуваю себе частиною чогось гiдного, того, що дiйсно впливає на наш свiт. Про нашу роботу справдi можна сказати: ми створюємо завтра. Тому я вважаю, що знайшла своє мiсце у життi, бачу, що можу допомагати людям.

— Марино, от ви кажете, що здатнi допомагати людям. Але будемо вiдвертими: хто тiльки про це не говорить: i полiтики, i депутати, i бiзнесмени. Але найчастiше за красивими фразами ховається обман, тому i довiру до них пiдiрвано. Тож давайте окреслимо конкретно: як, в чому ви здатнi надавати людям допомогу?

— Для мене особливо актуальнi такi проблеми, як сексизм та гендерна рiвнiсть. Добре знаю, наскiльки важливi такi теми. I фотовиставка — один iз перших моïх крокiв у напрямi привернення уваги до гендерних проблем.

* * *

Бажання навчитися по-справжньому добре фотографувати виникло у Марини давно. Вивчати цю справу вона почала на практицi — помiчницею фотографа. Коли займалася рекламою, то довелося вже самiй робити знiмки. Вона багато фотографувала рiзнi товари — ïжу, предмети, хоча дуже хотiлося знiмати людей. Зараз це ïï бажання здiйснилося.

Наприкiнцi минулого року "Вiра, Надiя, Любов" отримала грант на створення в Одесi клубу "ТАТОhub", мета якого — сприяти якомога бiльшому залученню чоловiкiв до виховання та догляду за дiтьми, побудовi партнерських стосункiв у родинi, проведенню спiльного сiмейного дозвiлля, розвiювати гендернi стереотипи. Цей проєкт реалiзовується в Украïнi Фондом народонаселення ООН i (UNFPA Ukraine) та структурою "ООН Жiнки" в рамках програми "ЄС за гендерну рiвнiсть: разом проти гендерних стереотипiв та гендерно-зумовленого насильства", що фiнансується Європейським Союзом. (Про те, як дiє клуб "ТАТОhub" в Одесi, ми розповiдали у номерi "Порто-франко" вiд 18 березня 2021 р.)

Серед iдей, як популяризувати цей проєкт, була i така: влаштувати виставку з фотографiями активiстiв клубу та ïхнiх дiтей. Та пiд час обговорення iз Тетяною Семикоп виникла бiльш широка тема — звернути увагу на професiï, яких чоловiки у бiльшостi своïй соромляться.

* * *

Героïв шукали всюди — серед знайомих, у соцмережах, а щоб знайти флориста, довелося помандрувати ринками. (Флорист — це дизайнер-декоратор, що оформляє примiщення за допомогою живих чи засушених квiтiв та рослин, створює квiтковi композицiï до рiзноманiтних свят, весiль тощо). До речi, пошуки представника саме цiєï професiï виявилися найскладнiшими. I не тому, що чоловiки зовсiм не займаються цiєю справою, просто майже усi вони, коли дiзнавалися про мету, вiдразу вiдмовлялися i не допомагали жоднi роз’яcнення.

Так само було i з косметологом. Знайшовся чудовий спецiалiст, надзвичайно цiкава людина, вiн захоплено розповiдав про свою роботу — здавалося, чого бажати кращого?! Марина провела з ним цiлий робочий день, зробила багато гарних фотографiй, але на прощання приголомшив: "Не хочу, щоб люди бачили цi знiмки, бо можуть подумати, нiби у мене нетрадицiйна орiєнтацiя".

На жаль, подiбна думка дуже поширена. Три чвертi тих, до кого зверталася Марина, вiдмовлялися фотографуватися, i найчастiше — саме з такоï причини.

Косметолога все-таки знайшли. Вiталiй виявився справжнiм фанатом своєï професiï. Вiн — блискучий майстер, проте постiйно вдосконалюється: ïздить на семiнари, виставки, бере участь у конкурсах. А ще вiн пишається своєю професiєю i зовсiм не звертає уваги на те, що можуть про нього подумати.

* * *

Та найбiльше вразили Марину двоє вихователiв Центру дитячого розвитку "Посмiшка" при благодiйному фонду "Дорога до дому" — Дмитро та Нiма.

31-рiчний Дмитро за фахом — технiк-електромеханiк, а за покликанням — педагог. Перед тим, як стати вихователем у "Посмiшцi", вiн пройшов спецiальне навчання щодо того, органiзовувати для малюкiв розвиваюче середовище за методикою Монтессорi. Мiж iншим, багато iграшок та оздоблення примiщення Центру вiн зробив власними руками.

Нiма Шапер — волонтер, вiн приïхав з Нiмеччини i вже бiльше пiвроку допомагає займатися з дiтьми одразу у двох Центрах — "Посмiшка" та "Велика Родина". Вiн досить швидко, завдяки спiлкуванню iз вихованцями, вивчив мову, а сам вчить дiтлахiв розмовляти нiмецькою.

Дiтям надається максимальна можливiсть проявити свою самостiйнiсть, здiбностi, зростати в повазi до iнших людей та iстот в цьому свiтi.

— Дмитро — просто неймовiрна людина, — захоплено розповiдає Марина Шестакова. — Вiн буквально закоханий у свою професiю, живе нею, багато читає лiтератури, вивчає досвiд iнших. Дiти у нього самi миють посуд, самi вкладаються спати у вiдповiдний час, i просто обожнюють свого вихователя. Дмитро своïм прикладом спростовує стереотип, нiби лише жiнки мають займатися вихованням дiтей, тому що нiбито природою створенi для цього.

* * *

Своïм героям Марина часто ставила питання: чи не бентежить ïх те, що вони займаються так званими "не чоловiчими" справами? Якщо узагальнити вiдповiдi, то посил буде такий: нам глузування байдужi, тому що це — наше покликання.

— Загалом, ми цiєю фотовиставкою хотiли показати, що у роботi, у конкретнiй справi стать не має значення, головне — професiоналiзм та любов до того, чим ти займаєшся, — коментує Тетяна Семикоп.

Судячи з реакцiï на виставку, це вдалося.

Проте сама авторка зiзнається, що не до кiнця задоволена своєю роботою.

— Менi здається, що я недостатньо розкрила цю тему. Хочу розкрити ïï глибше: написати статтi, зняти вiдеоролик, поширити його якомога бiльш широко, щоб вiн торкнувся людських душ. Поки що я знайшла 30 героïв, але знаю, що ïх повинно бути набагато бiльше. I менi дуже хочеться, щоб усi вони вiдгукнулися, щоб кожний розповiв свою iсторiю. Можливо, завдяки цьому хоча б одним гендерним стереотипом стане менше.

Олександр ГАЛЯС, Наталiя КРАВЧУК.

Матерiал створено в межах проєкту "Гендерночутливий простiр сучасноï журналiстики", що реалiзовується Волинським прес-клубом у партнерствi з Гендерним центром Волинi та за пiдтримки Украïнськоï медiйноï програми, що фiнансується Агентством США з мiжнародного розвитку (USAID) i виконується Мiжнародною органiзацiєю Internews.

Версия для печати

Предыдущая статья

Следующая статья