Номер 07 (1301), 26.02.2016

ЭТА РОТА, ЭТА РОТА...

Вiрш, що починаεться з цих слiв, не ε з сьогоднiшнiх, учорашнiх чи навiть позавчорашнiх. Вiн - з далеких 60-х минулого столiття. Створив його мiй колега з тодiшньоï молодiжноï газети "Комсомольське плем'я" Юрiй Михайлик з нагоди бучного в тi часи Дня Радянськоï Армiï. I розповiв у ньому про загибель на фронтi свого батька.

Вiрша цього автор нiколи i нiкому не пропонував до друку, бо мiг за нього потрапити туди, звiдки не буваε повороту. Зате друзi Михайлика (згодом вiн став знаним в Одесi поетом) i люди, яким вiн довiряв (серед них була i я, Галина Островська), вивчили вiрша напам'ять. Журналiст Микола Омельченко (згодом працював у партiйнiй газетi "Знамя коммунизма") набринькав до слiв Михайлика мелодiю на гiтарi. Вийшла пiсня, яку ми стоячи виконували на багатьох наших приватних посидiнках.

Гадаю, ε рацiя опублiкувати "Эту роту", щоб люди, якi збираються складати шану 23 лютого (таких, на жаль, ще й сьогоднi в нашому мiстi немало), знали, вiд чиïх куль - ворожих чи вiтчизняних - гинули часом фронтовики. I пропоную це зробити саме газетi "Порто-франко", про яку свого часу ходили чутки, нiби вона ε спадкоεмицею молодiжноï "Комсомольськоï iскри". Але ця газета, на вiдмiну вiд "Порто-франко", не одеська - вона виходила на чотири областi: Одеську, Миколаïвську, Херсонську i Крим. Одеською була тiльки "Комсомольське плем'я", бо саме з неï виходили журналiстськi кадри, що стали провiдними в партiйних газетах.

Публiкацiя "Этой роты" наблизить газету до народу, який завжди маε своε бачення подiй i складаε ïм оцiнку. Отже:

Эта рота, эта рота,

Кто привел ее сюда,

Кто положил ее вот здесь под снег?

Эта рота, эта рота

Не проснется по весне.

Снег растает, снег растает,

Ручейки сквозь эту роту по болоту побегут,

Нет, не встанет эта рота,

Нет, не встанет!

Командиры никуда ее теперь не поведут.

Лежат все двести

Глазницами в рассвет,

А им, всем вместе,

Четыре тыщи лет...

Эта рота наступала по болоту,

А потом ей приказали, и она пошла назад.

В сорок третьем,

В сорок третьем эту роту

Расстрелял заградотряд.

И покуда эта рота умирала,

Землю грызла, лед глотала,

Кровью харкала в снегу,

Пожурили боевого генерала

И сказали, что теперь он перед Родиной в долгу.

Лежат все двести...

Генералы все долги свои отдали,

Все медали понадели и на пенсии давно.

Генералы гордо ходят городами

И не помнят этой роты,

И не помнят всё равно...

А лежит она повзводно, повзводно

С лейтенантами в строю и с капитаном во главе,

А лежит она подснежно, подводно,

И подснежники цветут

У старшины на голове...

Лежат все двести...

Галина ОСТРОВСЬКА.