Номер 26 (1515), 27.08.2020

СЕКСИСТСЬКI ГРАБЛI «ОСТАННЬОГО ДИКТАТОРА»

Пiсля виходу нашоï статтi «СЕБЯ ПРЕОДОЛЕТЬ» (див. «Порто-франко» вiд 30 липня ц. р.) ми отримали гнiвного листа-вiдсiч вiд людини, яка пiдписалася «настоящий мужчина». Сенс листа полягав у тому, що всi розмови про «гендернi стереотипи», рiвнi права жiнок та чоловiкiв, «сексизм» тощо — це забаганки невдоволених фемiнiсток. А чоловiки як керували, так i будуть керувати свiтом. Доки ми мiркували, чи варто пояснювати «настоящему мужчине» очевиднi речi, життя дало красномовну вiдповiдь. Маємо на увазi подiï у Бiлорусi, де саме жiнки, до цього часу не помiченi у полiтичнiй активностi, фактично очолили рух опору проти «останнього диктатора Європи», як часто iменують Олександра Лукашенка.


Коли бiлоруського вiдеоблогера Сергiя Тiхановського було заарештовано лише за те, що вiн насмiлився кинути виклик Лукашенку i вирiшив узяти участь у виборах Президента, замiсть нього кандидаткою на цю посаду зареєструвалася його дружина Свiтлана. Тодi нiхто не мiг подумати, що цей крок стане початком наймасштабнiшого за останнi роки протесту на пострадянському просторi. Нi для кого не було секретом, та й сама Свiтлана вiдверто зiзнавалася, що пiшла на це лише тому, що цiнує зусилля свого чоловiка, який протягом декiлькох рокiв намагався пробудити бiлоруське суспiльство. Ютуб-канал Сергiя Тiхановського був тим майданчиком, завдяки якому громадяни Бiлорусi мали змогу дiзнатися про реальнi проблеми одне одного, подiлитися наболiлим, вiдчути ту єднiсть, якоï ïх роками позбавляла державна цензура. Чеснiсть, iз якою Свiтлана дiлилася своïми переживаннями, вiдвертiсть, iз якою вона говорила про своï недолiки як кандидатки у президенти, пiдкуповувала навiть тих, хто не вважав, що жiнка здатна керувати краïною (а таких, вiдверто кажучи, у Бiлорусi була бiльшiсть). I несподiвано — навiть для себе — Свiтлана Тiхановська з «просто» люблячоï дружини i матерi перетворилася на «голос Бiлорусi», стала символом опору для тих, кому остогидло 25-рiчне життя у режимi фактично диктатури. Лукашенко цього не мiг збагнути. Протягом усiєï виборчоï кампанiï вiн озвучував наймерзеннiшi гендернi стереотипи, демонструючи вiдверте нерозумiння реалiй того суспiльства, яким намагається i далi керувати.

«У нас Конституция не под женщину. И у нас общество не созрело для того, чтобы голосовать за женщину» (тут i далi цитуємо мовою оригiналу — так виразнiше — авт.)

Так вiн висловився про суперницю, виступаючи перед колективом Мiнського тракторного заводу. Складно сказати, чи пiдтримали б бiлоруси будь-яку жiнку як кандидатку, адже режим Лукашенка просто не давав можливостi сформуватися полiтикиням, але це висловлювання викликало бурхливий осуд не тiльки iнтелектуальних елiт, а навiть серед тих самих «простих робiтникiв», на яких було розраховано.

I це зрозумiло. Адже образ Тiхановськоï як вiдданоï дружини близький якраз цьому, лояльному до гендерних стереотипiв, прошарку суспiльства. Тому, спробувавши подiбним чином пояснити електорату, за якими принципами потрiбно вибирати правителя, Лукашенко значно похитнув своï позицiï. I заодно продемонстрував, кого з незалежних кандидатiв вiн у принципi не вважає загрозою. А в ситуацiï, коли опозицiю всiма силами намагалися «збити на пiдльотi», це було рiвноцiнно заклику вiддавати своï голоси саме за цю людину.

У висловлювання Лукашенка були й iншi, не менш вагомi наслiдки. Привертаючи увагу до гендеру своєï опонентки, Лукашенко спровокував обговорення його власних стосункiв iз жiнками. I, якщо вiрити публiкацiям «TUT.BY», нiчого доброго там не знайшлося.

Бути зразковим сiм'янином, образ якого був би близький людям, далеким вiд розумiння «європейських цiнностей», бiлоруський президент навiть не намагався iз самого початку свого правлiння, сховавши дружину вiд очей громадськостi в рiдному селi. При цьому вiн демонстративно ставився до молодих дiвчат як до предметiв iнтер'єру, яким вiн вiдверто пишався, створюючи свою «службу протоколу», що теж викликало негативну реакцiю навiть у людей iз повнiстю протилежними полiтичними поглядами.

Подальшi дiï Президента i пiдконтрольного йому Центрвиборчкому пiдтвердили, що вiн дiйсно був упевнений, що бiлорусам настiльки важлива стать лiдера, що за вiдсутностi альтернативи вони проголосують саме за нього. На цi сексистськi «граблi» Лукашенко наступав неодноразово протягом усiєï виборчоï кампанiï.

«Три женщины сделали то, что не могут сделать мужчины в политике — быстро договориться».

Саме так прокоментував подiï, що вiдбулися 16 липня 2020 року, росiйський опозицiонер Максим Кац, коли пiсля вiдмови в реєстрацiï на вибори Вiкторовi Бабарику та Валерiю Цепкалу через кiлька годин в ефiр вийшли керiвники трьох виборчих штабiв i оголосили про своє об'єднання. Це вивело на першi позицiï ще двох жiнок — Веронiку Цепкало та Марiю Колеснiкову, якi, власне, (i це дуже показово) i вели виборчi кампанiï недопущених кандидатiв. Жiнки домовилися дуже швидко: з початку зустрiчi до прийняття рiшення, за словами iнiцiаторки переговорiв Колеснiковоï, пройшло не бiльше 15 хвилин. На першiй же прес-конференцiï Веронiка Цепкало однiєю з причин такого блискавичного об'єднання назвала «жiночу солiдарнiсть»: «Ми хочемо показати, що наша Конституцiя написана для жiнок. Саме тому ми солiдарнi зi Свiтланою як матерi, жiнки. Ми не другосортнi, i ми переможемо».

Iз цього моменту опозицiйний рух Бiлорусi остаточно набув «жiночого обличчя». Це була пряма вiдповiдь виступу Лукашенка на МТЗ i, водночас, наочним спростуванням сексистського стереотипу про те, що жiнки не здатнi побачити одна в однiй союзниць. Окрiм того, постало питання до всiєï громади: чи готове суспiльство, де переважають «традицiйнi цiнностi», прийняти таку ситуацiю? Суспiльство виявилося готовим, на вiдмiну вiд дiючого Президента. Зрозумiти свою помилку, визнати ïï, або хоча б недопускати знову i знову, йому не дало негнучке мислення людини, яка за чвертьвiковий диктаторський термiн впевнилася у власнiй непогрiшностi.

Лукашенко не зрозумiв, яку загрозу несе для нього «жiночий штаб», вiн продовжував чинити розправу над опонентами-чоловiками. Так, Валерiй Цепкало був змушений виïхати з краïни, щоб не повторити долю заарештованого разом iз сином Вiктора Бабарика i тимчасово усунувся вiд передвиборчоï кампанiï. З iншого боку, диктатор у властивiй йому манерi постiйно пiдкреслював, що вважає жiнок несамостiйними, полiтично безпорадними i нездатними як до боротьби за владу, так i до управлiння будь-чим.

Ще до виборiв завдяки чiткiй позицiï Лукашенка було визначено основнi важелi впливу на суспiльство. На противагу пiдкреслено мирному дискурсу опозицiï вiн запропонував стереотипно маскулiнний варiант вирiшення проблеми — силовий вплив. А саме – бажання протиставити нiбито «беззубому» жiночому руху грубу фiзичну силу «справжнiх чоловiкiв». Токсична маскулiннiсть президента, який грає м'язами ОМОНу на тлi вiдверто беззахисних опоненток, повинна була виглядати переконливо, особливо в поєднаннi з постiйними образами на адресу «дурнуватоï дiвчини» Тiхановськоï, чиє мiсце «на кухнi», була цiлком логiчною для переконань Лукашенка. Вiн — чоловiк, вiн — сильний, вiн може побити будь-кого за своï iдеï. Але в двадцять першому столiттi, пiсля всiх потрясiнь минулого, цiннiсть людського життя стала незаперечною i переважна кiлькiсть людей, зокрема i лiдерiв краïн, вважають за краще вирiшувати конфлiкти за столом переговорiв, не допускаючи кровопролиття. Тому вартiснiсть полiтика, який розумiє лише «мову сили», ставала в очах оточуючих все бiльш сумнiвною. Але Лукашенко продовжував вести свою лiнiю: грубою силою — арештами, тортурами, розстрiлами, шантажем — вiн намагався розв’язати проблеми не лише внутрiшнi, але i зовнiшнi. I там вiн демонстрував свою «справжню чоловiчу природу», навiть не здогадуючись, що у свiтi такий пiдхiд вже не працює.

«Она только что хорошую котлету приготовила, детей накормила, еще запах этой котлеты приятный есть, а тут дебаты надо вести по каким-то гадким вопросам», — пояснив Лукашенко в iнтерв'ю Дмитру Гордону своє небажання виходити на дебати iзТiхановською.

Тим самим вiн дав зрозумiти, що готовий продовжити стрибати по тих же сексистських граблях. В його очах усi тi, хто бере на себе турботу про побут, занадто дурнi для розумiння «високих полiтичних матерiй». Удвiчi цинiчно це знецiнення домашньоï працi пролунало тодi, коли Сергiя Тiхановського було заарештовано, а дiтей Свiтланi довелося вивезти з краïни. Через кiлька днiв Лукашенко спробував якось виправити ситуацiю, звинувативши опонентку в боягузтвi. Через свою прес-службу вiн повiдомив, що Свiтлана Тiхановська нiби сама вiдмовилася вiд «нормальных дебатов с равным оппонентом». Мiж тим пiд «нормальними дебатами» вiн мав на увазi запис дискусiï в студiï державноï телерадiокомпанiï — причому без участi самого Президента, замiсть якого мала бути представниця його адмiнiстрацiï. Стать опонентки для дебатiв – ще один приклад сексистських грабель, бо, виставивши замiсть себе жiнку, Лукашенко ще раз вказав на те, що в Бiлорусi за гендерною ознакою люди дiляться на два «сорти». Фiнальною крапкою в iсторiï протистояння трьох жiнок та чоловiка, який застряг серед застарiлих гендерних стереотипiв, стала передвиборна промова Лукашенка.

«Нашли этих трех несчастных девчонок. Они же не понимают, что они читают. Что вы им пишете?», — заявив вiн, звертаючись до якихось таємничих сил, якi нiбито зчиняють замах на його правлiння.

Але його дрiмучий сексизм i вiдверта неповага до незалежноï опозицiйноï кандидатки вже настiльки втомили людей, що це вже майже не сприймалося як iнфопривiд.

«Управляли нашими, извините меня, овцами: они не понимают, что делают, и ими начинают уже управлять».

Проте саме цi, як ïх назвав диктатор, «вiвцi», тiльки-но стало зрозумiло, що протести розганяють силовими методами, вийшли на вулицi з квiтами, шикуючись у «ланцюг солiдарностi», який пiзнiше став символом бiлоруського протесту. Саме жiнки йшли в перших рядах всiх акцiй. Це може здатися парадоксом, але ситуацiя, що склалася, в принципi стала можливою завдяки гендерним стереотипам. Вони, цi стереотипи, спочатку завадили чинному на той час Президенту сприймати всерйоз Свiтлану Тiхановську, а потiм i увесь протестний рух, що швидко розростався за спiраллю. Жiнки шикувалися у зчiпки навпроти рядiв ОМОНу. Авторка однiєï з найпопулярнiших фотографiй iз мiсця подiй, фотокореспондентка виданняTUT.BY Ольга Шукайло зазначила: «В кадрi дуже рiзнi жiнки — молодi i лiтнi. У них рiзнi емоцiï — i переляканий погляд, i натхненний. Постають не тiльки молодi дiвчата, якi, як нам транслюють, начиталися Телеграму та пiшли влаштовувати революцiю».

Вiдома журналiстка Тетяна Фельгенгауер в коментарi для Deutsche Welle наголошує, що завдяки послiдовнiй сексистськiй полiтицi Лукашенка Свiтлана Тiхановська стала символом протесту.

У той момент, коли Лукашенко, нарештi, схаменувся i спробував усунути ïï звичними методами насильства М шантажем i цiлком реальними погрозами застосування фiзичноï сили, було очевидно (всiм, крiм самого диктатора), що протестувальники не потребують особистоï присутностi Свiтлани анi на мiтингах, анi навiть у межах краïни. Вiдеоролики, де втомлена залякана жiнка механiчно зачитує текст з папiрця, лише пiдiгрiли протест.

Стереотипи, якi так любовно плекає Олександр Лукашенко, працюють в обидва боки. Якщо роками повторювати людям, що жiнки слабкi, беззахиснi, нездатнi приймати рiшення i вiдстоювати свою думку, то будь-яке насильство над ними сприймається з подвiйною гостротою. Там, де чоловiка можна спробувати звинуватити в провокацiï силовикiв, в опорi демонстративно беззбройнi жiнки залишаються поза пiдозрою. Там, де будь-якого полiтика-чоловiка запiдозрили б у слабкостi, Свiтлану Тiхановську зрозумiли i пiдтримали так, що навiть записанi в кабiнетi глави ЦВК вiдеоролики i втеча за кордон не змогли зiпсувати ïï репутацiю.

Здавна вiдомо, що немає нiчого бiльш практичного за хорошу теорiю. Проте цим класичним висловом знехтував «останнiй диктатор Європи», який зневажливо вiднiсся до питань гендерноï рiвностi, проявiв сексизму тощо, вважаючи це «пустою балаканиною». Але Iсторiя має здатнiсть мститися тим, хто нехтує знаннями.

I багато в чому завдяки iснуванню гендерних стереотипiв в головi однiєï конкретноï людини, краïна, основною статтею експорту якоï є IT-iндустрiя (галузь найбiльш прогресивна, в тому числi в контекстi гендерноï рiвностi), а кiлькiсть шенгенських вiз на душу населення найвища в свiтi, поступово звiльняється з-пiд влади диктатора. Бiлоруське суспiльство давно переросло свого правителя iз його сiльським популiзмом i нескiнченними сексистськими граблями.

А Свiтлана Тiхановська, яка ще мiсяць тому здавалася «просто дружиною», записала нещодавно вiдеозвернення, в якому заявила, що «готова взяти на себе вiдповiдальнiсть i виступити в цей перiод у ролi нацiонального лiдера з тим, щоб краïна заспокоïлася, увiйшла в нормальний ритм, щоб ми звiльнили всiх полiтв'язнiв i в найкоротшi термiни пiдготували законодавчу базу i умови для органiзацiï нових президентських виборiв. Реальних, чесних i прозорих виборiв, якi будуть беззастережно прийнятi свiтовою спiльнотою»

Олександр ГАЛЯС, Тамара ГЛАДКА.

Матерiал створено в межах проекту "Гендерночутливий простiр сучасноï журналiстики", що реалiзовується Волинським прес-клубом у партнерствi з Гендерним центром Волинi та за пiдтримки Украïнськоï медiйноï програми, що фiнансується Агентством США з мiжнародного розвитку (USAID) i виконується Мiжнародною органiзацiєю Internews.