Номер 16 (1456), 9.05.2019
Мiй батько, Василь Терентiйович Галяс, усю Велику Вiтчизняну вiйну - вiд першого до останнього дня - провiв на передовiй.
Весь цей час вiн вiв щоденник, незважаючи на категоричну заборону. Своï записи вiн нотував у маленьких книжечках, якi, за прикладом Тараса Шевченка, називав захалявними. Якимось дивом йому вдалося зберегти ïх вiд "всевидючого ока" полiтрукiв. I вже пiсля вiйни вiн перенiс своï записи до товстого зошита, звiдки я вибрав те, що стосуεться останнiх мiсяцiв бойових дiй...
2 сiчня. Батарея зупинилася побiля села Залεс`я... Тут розчистився вiйськовий аеродром. Наш полк маε завдання прикривати аеродром з повiтря.
3 сiчня. Грунт мерзлий, а тому з тяжким трудом викопали землянки i окопи.
12 сiчня. Нiмцi обстрiляли нашу батарею. На наше щастя, снаряди упали посеред батареï i не зачепили жодноï землянки. Поранило тiльки одного вартового, який не встиг увiскочити в землянку, в котрiй я чергував бiля телефонного апарату.
13 сiчня. Почався черговий наступ з Бiлоруського фронту. Нашими вiйськами взято найбiльше мiсто Пiлькаллен. Наш полк поки що в наступi участi не бере.
17 сiчня. Батарея зупинилася на околицi мiста Пiлькаллен. На подвiр`ï того будинку, який ми займали для ночiвлi, я взяв мiнометний ящик, щоб мати замiсть чемайданчика, бо в мене досi тiльки один речовий мiшок, який от-от порветься. Спати цю нiч не довелось, бо спершу проводив, а потiм змотував телефонний кабель по глибокому снiгу на вiддалi в три кiлометри.
19 сiчня. Батарея розташувалась поблизу якогось Грюнвальда. Я не знаю точно, чи на цьому мiстi вiдбулася iсторична битва, що маε назву Грюнвальдськоï битви. Цими днями вiдбулась тут хоч i не славетна, але страшна битва, про це свiдчать численнi нiмецькi трупи. Цiкаво, що багато хто з наших бiйцiв почав займатись мародiрством, що аж нiяк не личить червоноармiйцевi.
22 сiчня. Кажуть, що радянський воïн не робить того, що йому не личить. Я з цим не завжди згодний, бо останнi днi був свiдком таких фактiв, яку стараються замовчати. Бiля Грюнвальда я бачив, як нашi бiйцi займалися мародерством. Вчора бачив, як нашi командири палили заради розваги хату, де на горищi залишилось багато зерна. А сьогоднi нашi бiйцi бачили ще гiршу картину. Про це менi розповiли, бо я посоромився пiти подивитись на жертву солдатського насильства. На околицi вiдбитого в нiмцiв мiста Гумбiлен лежала вбита нiмецька жiнка. Мабуть, вона була згвалтована нашою солдатньою, що досi на шляху не стрiчало нiмецьке мирне населення. Жiнка лежала боса, бо комусь сподобались ïï туфлi чи черевики. До того ж якiсь мерзотники наполовину оголили ïï тiло. Так роблять нiмецькi розбишаки.
23 сiчня. Десь за великим мiстом Скайсгирен трапилася iсторiя, яка могла менi коштувати життя. Уже була близько нова ОП. Я став на крило машини, яку вiв одесит Ржепишевський. Зовсiм несподiвано з боку мчала самохiдна гармата, яка наскочила на нашу. Обоε спинилися, але мiцно-мiцно стиснули мою лiву ногу. Я аж закричав. Тодi самоходка поволi вiйшла, i я з великим болем полiз на машину. Добре, що хоч так обiйшлося.
24 сiчня. Батарея за день змiнила три мiсця (Кiслядкен, Берц-Гирен, Гросс-Штайдорф). На одному мiсцi я знайшов iнтересну книгу нiмецькою мовою "Der wennatene Yosialiomus" (видання 1943 року). Автор книжки жив багато рокiв в Радянському Союзi. Це якийсь Карл Альбрехт. В книзi ε портрети рiзних полiтичних дiячiв, а саме Сталiна, Троцького, Коллонтай, Клари Цеткiн, Берiя, €жова, Кагановича, Вишинського, Криленка та iнших.
2 лютого. Батарея стала в лiсi бiля дороги, що веде на Кенiгсберг. Наша кухня розмiстилася в панському дворi, звiдки сьогоднi вийшли недавнi полоненi всiх нацiй - французи, бельгiйцi, поляки. Ïх звiльнила Червона Армiя.
4 лютого. По дорозi безпреривно йдуть i ïдуть люди. Тут можна зустрiти рiзнi нацiональностi, що були в нiмецькому полонi. Багато також мирного нiмецького населення. Однi йдуть пiшки, другi ïдуть на возах. Поблизу нас контрольно-пропускний пункт, де провiряють ïхнi документи. Наша телефонна лiнiя йде вздовж шосе, так що я при частих поривах лiнiï за цi днi прикопався, що по сутi контрольно-пропускний пункт являε собою на КПП, а якийсь так би мовити притон розпусти. Як тiльки солдати зупинять гарну нiмецьку жiнку чи дiвчину, вони затримують ïï пiд приводом того, що документи визнано недiйсними. Нiмецькi фрау i фройлен там перебувають доти, доки ïх не згвалтують офiцери або червоноармiйцi з КПП. Нашi знають, що зараз жалiтися нiкому не пiдуть, а тому i дозволяють собi подiбнi безчинства.
7 лютого. Телефонiсти живуть не на батареï, а в тiй хатi, де кухня. Чергувати ми йдемо на батарею. Йдучи вночi повз шлях пiсля чергування, я був свiдком чергового насильства i знущання з мирного населення. По дорозi ïхав критий фургон, наповнений рiзними речами. В фургонi сидiли двi молодi фрау. I ось якiсь червоноармiйцi оточили цей фургон i почали грабувати так, як грабують нiмецькi солдати. Я не брав участi в цiй мерзеннiй справi, але не мiг i стримати п`яних мародерiв. Коли фургон залишився пустий, обидвi жiнки були тут же згвалтованi. Я пiшов лiсом далi, коли чув жiночi зойки. Пiсля цього я ще бiльше ненавиджу солдатню.
14 лютого. З Торну через Аргенау приïхали в мiсто Гнезень (Гнезно). Ми оселились в будинку, де ε багата польська бiблiотека. Багато цiкавих книг, але я не вмiю читати по-польски. Взяв собi на пам`ять двi книжки: "Ksiegs aforyzmow" Владислава Бельзе (видання 1888 року) та "Ytylistika teorja" Генрiха Галле (видання 1908 р.).
20 лютого. Молодший сержант Зуεв знайшов цiлу серiю порнографiчних вiдкриток. Армiя зiпсувала i мене, бо я не вiдмовився поглянути на ïх. Послужу рокiв ще зо три i, мабуть, стану таким же розпусним, як i всi оточуючi мене вiйськовi люди. Поки що я на розпусту не пiшов. Цiкаво, що тут смiються з чоловiка, якщо той нiкого в життi не згвалтував. А ми ще хвастаεмось в газетах своεю мораллю, просовуючи звiрячi iнстинкти. Не життя, а порнографiя суцiльна.
1 березня. Порив на телефоннiй лiнiï мiж батареεю i польовим штабом. На цей раз телефонна лiнiя довга (22 катушки), так що ïï проводили полковi телефонiсти. Лiнiя йде через весь Лендсбург по стовпах i деревах. Порив був внутрiшнiй, а тому ми з великим трудом знайшли його пiсля того, як цiлий день блукали в березах.
11 березня. Командування Першого Бiлоруського фронту категорично заборонило вiськовослужбовцям нищити нiмецьке майно i палити будинки, коли нема необхiдностi. Це стосуεться i нашоï батареï, бо в нас чимало таких, як старший лейтенант Павух i старшина Дишлевий. Вони спалили щось з десяток нiмецьких хат.
16 березня. Телефонiсти третьоï батареï поïхали на вiзку в Ландсберг на полковi заняття. Повертаючись на батарею, кiнь оскаженiв i помчав з гори. Щербаков пригнув першим, хоч i старий. Далi зiскочив радист Шипов. Вiд вiзка вiдскочили заднi колеса i боковi борти. I тiльки тодi я спромiгся зiскочити також, вдарившись об землю. А за кiлька секунд вiд вiзка, на якому ми ïхали, не залишилось нiчого. Кiнь шалено помчав сам. Добре, що хоч так обiйшлося.
28 березня. Рядовому Нiлову написали сiльськi дiвчата, щоб вiн заочно познайомив ïх з хлопцями, що служать з ним в армiï. Нiлов дав менi лист якоïсь Надi Сiмашко з Великолукськоï областi. Я, звичайно, проти заочних знайомств, але ради смiху таки написав листа до Надi в гумористичному дусi. Сам же вважаю за дурне таке знайомство: не бачити в очi людину i присягатися ïй в вiрностi та коханнi.
17 квiтня. Батарея зайняла висоту поблизу мiстечка Альт-Кюстрiнхен. З висоти добре видно широкий i повноводий Одер, а подалi на тiм березi нiмецькi вiйська.
18 квiтня. В мiстечку Альт-Кюстрiнхен всi дома розбитi i нема жодноï цивiльноï людини. Я найшов багато вiдкриток з видами цього мiстечка.
19 квiтня. В мiстечку Альт-Кюстрiнхен снаряд упав в той будинок, де за п`ять хвилин до того знаходилися нашi хлопцi, а з ними i я.
20 квiтня. Полк в числi останнiх форсував Одер. Батарея стала в селi Гогевутцен. На новому мiсцi отримав лист батька вiд 3 квiтня.
23 квiтня. Наша батарея поïхала далi. Проïхали невеличкi мiста, як от Бад-Фраεнвельде i Фалькiнбур. За селом Торнав по дорозi били нiмецькi гармати. Один снаряд ледве не заглушив мене.
24 квiтня. Нашi вiйська зайняли мiсто Еберсвальде. Наша батарея стала на мiському стадiонi.
25 квiтня. Батарея стала за мiстом, яке обстрiлюεться нiмцями. Я змотував лiнiю так швидко, як нiколи. В мiстi звук падаючого снаряду ще бiльше рiже слух, нiяк десь. Батарея стала наприкiнцi улицi Вольдемарштрассе. Поблизу будинок якогось художника, де хлопцi знайшли безлiч художнiх картин, журналiв та книжок. Вперше я побачив нiмецькi журнали, де на iлюстрацiях голi жiнки й чоловiки. Невже нiмецький уряд дозволив друкувати подiбнi речi? В будинку художника ми знайшли не тiльки журнали, а навiть порнографiйнi фото. Дивуюсь, чому художник не взяв ïх з собою. Адже нiмцi люблять мати такi речi в своïх кишенях.
27 квiтня. Минулу нiч ми дуже тяжко пережили. На Еберсвальде налетiли нашi лiтаки i вiд 12 години ночi до 4 години ранку безперервно кидали бомби на своï ж вiйська. Ïм кидали ракети, але лiтаки вважали нас за нiмцiв. Я думав, що до ранку нiяк не доживу. Троε з нашоï батареï не дожили дiйсно. Це старший лейтенант Дишковцов, молодший сержант Iваненков i рядовий Медведεв. Ïх убили нашi льотчики, якi чи заблудилися, чи не мали даних, що нiмцi вiдiйшли подалi з цього мiсця.
28 квiтня. Батарея виïхала з Еберсвальде, проïхали на Мельхов, Лапка, Утцадорф, Штольценхофен. Вночi весь наш полк став на самiй передовiй лiнiï в лiсi. Вiд нiмцiв нас роздiляла галявина i невеличкий канал Гогенцоллернов. Пострiлом нiмецького снайпера вбито старшого лейтенанта Павуха.
29 квiтня. Нiмцi вiдступили далi. Вранцi батарея вела по них вогонь, а вдень нашi кулi вже не досягали ïх.
30 квiтня. За день багато разiв мiняли опорний пункт (Лiбенбере, Ловенберг, Лiнде, Герцбере). В мiстi багато розбитоï нiмецькоï технiки. Багато вбитих нiмецьких солдат. Ще бiльше ïх в Берлiнi. Важко собi уявити, що там робиться. Наша дивiзiя вийшла пiвнiчнiше вiд Берлiну. Очевидно, ми там i не будемо.
1 травня. Батарея опинилася поблизу мiсця Ной-Руппiн. Старшина видав спирт-сирець заради свята.
2 травня. Вранцi батарея зайняла опорний пункт поблизу села Вердуг, де хлопцi зразу запримiтили магазин, який був розграбований давно, але багато чого ще залишилося. Досi я не цiкавився нiякими трофеями, а пiд кiнець вiйни не витримав i взяв цiлу сотню чистих зошитiв. Це перший i, мабуть, останнiй "трофей". Скоро вiйна буде закiнчена, бо Берлiн капiтулiровав повнiстю.
3 травня. З учорашнього вечора до середини цьго дня батарея зробила марш за маршрутом: Дессов - Бюквiц - Керiтч - Вустергаузен - Нойштауд - Цернiтц - Стюдмiргец - Броддiн - Гловен - Топпен. Рили опорнi пункти в мiстi Нойштадт i селах Церломц, Стюденiтц i Топпель.
4 травня. Село Топпель знаходиться на рiчцi Хавель, притоку Ельби, в двох кiлометрах вiд мiста Ховельберг. Трохи подалi тече Ельба. На тому боцi союзники, так що на нашiм фронтi вiйна закiнчена. На iнших фронтах ще тривають жорстокi боï.
5 травня. Отримав батькiвськiй лист з фотокарткою покiйноï матерi. Послав йому вiдповiдь з видами Аль-Кострiнхена, конвертами i папером.
6 травня. Був на березi Хавела та Ельби. На той бiк Хавели переправився на паромi. Бачив американських i французських солдат.
7 травня. Представлений до медалi "За боевые заслуги". Досi мене обходили, а тут якось згадали, що в мене нема жодноï награди.
8 травня. Написав листа до батька, якому послав конверти.
9 травня. Вiйна з Нiмеччиною закiнчена. Цю звiстку привiз майор Австисян, який скликав мiтинг.
Пiдготував Олександр ГАЛЯС.