Володимир РУТКIВСЬКИЙ: "Я ВСЕ ЖИТТЯ МАЛЮЮ СВОЮ ПТАХУ"
Здаεться, в Украïнi немаε таких лiтературних нагород, яких не отримав би наш земляк Володимир Руткiвський. Його iсторична трилогiя "Джури" удостоεна Шевченкiвськоï премiï, iсторичний роман "Сторожова застава" отримав премiï Кабiнету Мiнiстрiв iменi Лесi Украïнки, а також лiтературних премiй iменi Миколи Трублаïнi та Василя Близнеця.
Володимир Григорович - неодноразовий переможець всеукраïнського рейтингу "Книжка року", всесвiтньо вiдома медiакорпорацiя Бi-Бi-Сi назвала його роман-дилогiю "Синi Води" кращим твором Украïни за 2011 рiк, а "Потерчата", якi вперше побачили свiт в Одесi, очолили список 80 кращих украïнських творiв останнього десятилiття.
Оскiльки в радянськi часи дитячi твори письменника в Украïнi не видавалися, то вiн самотужки перекладав ïх на росiйську i видавав у московськiй "Детской литературе". I теж з неабияким успiхом. Зокрема, зображення головноï героïнi його "Аннушки" було в центрi заставки всесоюзноï телепередачi "Лица друзей", а "Бухтик из тихой заводи" названо однiεю з найкращих казкових повiстей за 12-ту п`ятирiчку.
Нашому земляковi виповнюεться 80 рокiв. З цiεï нагоди наш кореспондент Iнна Iщук зустрiлася з ювiляром i попросила його вiдповiсти на кiлька запитань.
- Володимире Григоровичу, з чого почалося ваше творче життя?
- 9 сiчня 1959 року радянська ракета полетiла на Венеру. Тодi це була така ж дивовижа, як сьогоднi приземлення НЛО на Дерибасiвськiй. До того я жодного вiрша не писав, але був вражений цiεю подiεю настiльки, що й не зчувся, як вiрш буквально вилетiв з мене. Друзi-одногрупники порадили понести його в газету. За тиждень вiрш був опублiкований в нинiшнiх "Чорноморських новинах".
- Якi майстри слова вплинули на ваше становлення?
- Тодi була пошесть на поезiю. Ми вiдкривали для себе €сенiна, Пастернака, молодого Тичину. Виступи €втушенка i Вознесенського збирали стотисячнi стадiони. Тож зрозумiло, що ïхнi твори екранiзувалися i на моε творче буття. Проте найбiльшим потрясiнням для мене виявився вiрш Жака Превера "Як намалювати птицю". Я збагнув, що головне в поезiï - не рифма чи ритм, а розкутiсть i дитяча безпосереднiсть сприйняття свiту. Тож можна сказати, що я все своε свiдоме життя малював свою птаху.
- Що потрiбно для того, аби в сучасному свiтi стати письменником?
- Дивлячись яким. Якщо ти хочеш здивувати свою дiвчину чи друзiв, то варто зарифмувати всього лише кiлька слiв, чи описати якийсь випадок з свого життя. Ящо ж хочеш створити щось путнε i залишити за собою в лiтературi бодай якийсь слiд - то це клята й невдячна робота. Адже треба знайти свою iнтонацiю, свою манеру письма, зрештою, треба писати так, як ще нiхто до тебе не писав. А для цього треба перелопатити тисячi й тисячi творiв iнших письменникiв.
- Звiдкiля ви берете сюжети для ваших творiв?
- З прожитого. З фактiв, що мене вразили. А найчастiше - з вiдчуття невдоволеностi. От, наприклад, рокiв сорок я задався питанням: а чому майже нiхто не звертаεться до вiтчизняноï мiфологiï? А вiдтак вирiшив заповнити цю прогалину i написав низку казкових повiстей, серед них "Бухтик з тихого затону" та "Гостi на мiтлi".Чи взяти нашу ж iсторiю. Чому, наприклад, немаε гiдних текстiв про початок становлення такого всесвiтньо вiдомого явища, як запорiзьке козацтво? Чому замовчуεться битва на рiчцi Синi Води, де нашi героïчнi предки вперше в iсторiï поневолених народiв вщент розтрощили татаро-монгольську орду? А це, до речi, вiдбулося за якихось двiстi кiлометрiв вiд Одеси, i ординськими туманами, зокрема, керували хани з такими вiдомими одеситам прiзвищами, як Хаджибей та Котлабуга. Та оскiльки вiдповiдi не знаходив, тож довелося самому взятися за цi теми.
- Чи траплялися у вашому лiтературному життi дивовижнi iсторiï?
- Скiльки завгодно. Взяти бодай iсторiю з першою збiркою вiршiв. У 1965 роцi я вiднiс рукопис до видавництва "Маяк". Редактор, вiдомий вже на той час поет Володимир Петрович Гетьман, погортав його i повернув назад, порадивши навiдатися за рiк. Я сприйняв його слова за ввiчливу вiдмову i закинув рукопис у шухляду. Та рiвно за рiк Володимир Петрович прибiгаε до мене додому i майже кричить: "Де ви ходите? Ваша збiрка вже маε йти до друку!" Тож хотiв би побажати кожному авторовi, аби на його шляху трапився такий редактор. Або взяти iсторiю шестилiтньоï давностi. Я тодi презентував у Киεвi свiй роман-дилогiю "Синi Води". Пiсля неï заходимо з друзями до центральноï книгарнi - аж директор кидаεться до мене i каже, що тiльки-но прïжджав мiнiстр оборони i запитував, де можна послухати лекцiю Руткiвського про Синi Води? Уявляεте - якийсь лейтенантик запасу читаε лекцiï самому мiнiстру оборони!
- Сьогоднi побутуε думка, що твiр не може стати успiшним без вiдповiдноï реклами. Вас рекламували?
- Ще й як! В цьому планi показова iсторiя з "Джурами козака Швайки". На сайт мого видавця i чудового поета Iвана Малковича заходять десятки тисяч прихильникiв, i вiн цим вмiло користуεться. Зокрема, пiд час роботи над романом "Джури козака Швайки" вiн написав: "Мiй син прочитав рукопис i заявив: "Тату, такоï книжки ти ще не видавав!". А на рахунку його "АБАБИГАЛАМАГИ" вже були i Поттерiана, i - страшно сказати- сам Гоголь! Тож читач з самого початку був неабияк заiнтригований. Проте Малкович на цьому не зупинився. Впливовi друзi влаштували застрiч колективу видавництва з Президентом, на якiй я, сiмидесятилiтнiй ювiляр, подарував йому сигнальний примiрник "Джур...". Фото обiйшло всi електроннi i паперовi ЗМI, що теж пiдiгрiло цiкавiсть читачiв. Але й це ще не все. За пiвроку, пiд час вiдвiдин Форуму видавцiв у Львовi, Президент з дружиною пiдiйшли до стенду "Абаби..." Дружина взяла книжку до рук i зауважила, що такоï в ïхнiй бiблiотецi ще немаε. Президент заперечив, що ε, i навiть з пiдписом автора. Наступного дня всi украïнськi ЗМI заряснiли заголовком "Бiля стенду "Абабигаламаги" Президент посперечався з дружиною щодо роману В. Руткiвського". Ну, звiсно, хто ж пiсля такого не поцiкавиться i змiстом суперечки, i самою книгою.
- Якi на сьогоднi тенденцiï розвитку дитячоï лiтератури в Украïнi?
- Перспективи обнадiйливi. Часи, коли вона йшла в кiльватерi росiйськоï дитячоï лiтератури, давно минулися. Тепер вона - рiвноправний член у сiм`ï εвропейських лiтератур. Про це свiдчать численнi нагороди на найвизначнiших €вропейських книжкових форумах - Лейпцiгського, Франкфуртського, Болонського.
- Що ви можете сказати про сучасну одеську лiтературу?
- В Одесi працюε чимало лiтераторiв - цiкавих i рiзних. Проте вони мало контактують одне з одним. А це призводить до вiдсутностi творчоï конкуренцiï i зрештою до самовдоволеного споглядання власного пупа. Тож треба лише вiтати одеських дитячих письменникiв - як украïно-, так i росiйськомовних,- якi створили власне Об`εднання. Мета його - спiльними зусиллями, допомагаючи один одному, вийти на якiсний, всеукраïнський рiвень. I, судячи зi збiрника "Одеська читанка", яку ви, Iнно Анатолiεвно, уклали, у нас ε всi можливостi для цього. Бiльш того, твори ще донедавна росiйськомовних авторiв Любовi Купцовоï та Олексiя Надемлинського незабаром побачать свiт украïнською мовою в культовому львiвському "Видавництвi Старого Лева".
- Над чим зараз працюεте?
- Доводжу до пуття казкову повiсть "Щирик зi Змiεвоï гори", яка цього року маε побачити свiт.
- Ми всi чекаεмо на вихiд першого украïнського супербойовика, зробленого за мотивами вашого iсторичного роману "Сторожова застава". Права на його показ вже закупили Францiя, Китай, Японiя, Iталiя... Прεм`εра фiльму була запланована на 22 грудня 2016 року, але... Що трапилося?
- Постановники "розiгналися" зi спецефектами, якi, на ïх думку, мали б приголомшити весь кiносвiт, тому й не встигли вкластися у визначенi термiни. Тож прем`εра перенесена на 12 жовтня цього року.
- Якою б вам хотiлося бачити лiтературну Одесу?
- Одеса багата на визначнi лiтературнi iмена. Проте, як свiдчить статистика, слава чекала на них лише тодi, коли вони перебиралися до столиць чи в iншi краïни. Я ж мрiю про той час, коли одеськi автори можуть прославитися, не виïжджаючи за межi свого мiста.
)
