Номер 09 (1498), 12.03.2020

Стаття О. Галяса "Слово, дружнє до жiнок", присвячена проблемi використання фемiнiтивiв (див. "Порто-франко" вiд 27 лютого ц. р.), викликала досить жваву реакцiю, причому не лише серед наших колег та колежанок. Нижче ми наводимо найбiльш показовi та цiкавi фрагменти з вiдгукiв, якi надiйшли до редакцiï, та з опитування, яке провiв автор статтi.

Ольга БОГЛЕВСЬКА, журналiстка (Запорiжжя): "Протягом останнього часу послуговуюсь фемiнiтивами доволi часто, спецiально звертаю на них увагу у власному мовленнi. На письмi та в розмовах бiльше називаю себе журналiсткою, редакторкою, кореспонденткою, а не журналiстом, редактором, кореспондентом, як ранiше. Це стосується як спiлкування на офiцiйних, робочих зустрiчах, так i домашнього, дружнього. Отже фемiнiтиви стали для мене повсякденням.

Вважаю широке впровадження фемiнiтивiв позитивним явищем. По-перше, в Украïнi кiлькiсть жiночого населення превалює над чоловiчим. По-друге, жiнки беруть активну участь в суспiльному життi, а в деяких галузях (освiта, дошкiльне виховання, журналiстика тощо) ïх навiть бiльше, нiж чоловiкiв. Тому логiчно використовувати слова на позначення представниць саме жiночоï статi у тiй чи iншiй професiï, видi дiяльностi чи на посадi.

До застосування фемiнiтивiв спонукають змiни до украïнського правопису 2019 року. I, нарештi, мова iз фемiнiтивами стає багатшою й виразнiшою.

Слова на кшталт "археологиня", "продавчиня", "докторка", "водiйка", "директорка", "захисниця" тощо звучать абсолютно виправдано, як на моє сприйняття. Деякi здаються немилозвучними й чудернацькими, як то "членкиня", "полiтикиня". Але, думаю, це просто справа часу й звикання мовцiв.

Моï знайомi, колеги також залюбки послуговуються фемiнiтивами, особливо тi з них, хто прихильний до розширення царини украïнськоï мови взагалi. Агресивноï реакцiï на фемiнiтиви не пригадую, хiба що спiвбесiдники з першого разу не розумiли слiв та перепитували. Суспiльство ставитиметься до фемiнiтивiв чим далi, тим спокiйнiше по мiрi бiльш широкого ïхнього розповсюдження у масмедiа, кiно, публiчних виступах посадовцiв".

Михайло ШТЕКЕЛЬ, журналiст (Одеса — Киïв): "У повсякденному життi фемiнiтивами не користуюсь, тiльки в робочих текстах".

Яна САМКО, журналiстка (Херсон): "Чесно кажучи, фемiнiтиви використовую зрiдка. I справа не в тому, що це незвично чи дивно для оточуючих, просто для мене вони є нейтральними. Професiя чи звання — загальноприйнятi термiни, якi не потребують "статевого" уточнення. Навiть бiльше, використання тих же фемiнiтивiв заохочує сприймати особистiсть крiзь призму жiночого образу. А це, в свою чергу, веде до приниження зусиль та часу, використаних жiнкою для здобуття певноï посади чи звання, лише пiдкреслює ïï "слабкiсть". То ж, як на мене, то фемiнiтиви — бiльше забаганка, нiж реальний чинник лiквiдацiï гендерноï нерiвностi".

Олена АНДРЮЩЕНКО, журналiстка (Украïна — США): "Зараз я у Сполучених Штатах працюю над проектом "Украïнська мрiя". Вiн присвячується тим украïнцям та украïнкам, якi свого часу емiгрували за кордон з тiєï чи iншоï причини або вже народилися тут. Розмовляю з ними про те, як ïм вдалося реалiзувати себе, про збереження украïнськоï культури та шляхи досягнення тiєï самоï "украïнськоï мрiï" . Це зворушливi та надихаючi iсторiï з перших вуст, у яких моï спiвбесiдники розкривають секрети свого успiху та дiляться баченням майбутнього Украïни. Я провела вже досить багато розмов з жiнками та чоловiками рiзного вiку, проте не чула, щоб вони використовували фемiнiтиви".

Юлiана СКИБИЦЬКА, журналiстка (Киïв): "Одна девушка при знакомстве спросила, почему я постоянно употребляю феминитивы. И я поймала себя на мысли, что да, мне стало привычнее говорить "редакторка", "докторка", "професорка". И поняла, что для меня важно говорить именно так.

Я не упарываюсь по радфему, считаю себя обычным образованным человеком — вроде бы таких называют либеральными феминистками. Но мне почему-то очень хочется, чтобы видимость женщин в этом мире была выше. Потому что мы сколько угодно можем говорить, что пол не важен для профессиональных качеств (и это правда), но в нашей махрово сексистской стране "директор" — по умолчанию — мужчина, а "секретар" — по умолчанию — женщина. И я так не хочу.

А еще язык, он гибкий, он приспосабливается к новым трендам. И чем чаще мы будем употреблять новые слова, которые кажутся нам непривычными, тем быстрее они войдут в обиход".

Галина СИДОРЕНКО, пiдприємниця: "Менi прикро, коли бачу, як люди з нерозумiнням, а iнколи i досить агресивно реагують на однi фемiнiтиви, тодi як самi звично вживають iншi. Суджу з власного досвiду: коли кажу, що я пiдприємниця, то досить часто перша реакцiя — подив, а буває, що й смiшки. Водночас нiкому не спаде на думку смiятися з таких фемiнiтивiв, як "учениця" чи "художниця", бо звикли. Тому я вважаю, що вживання фемiнiтивiв — справа звички. I рокiв через 5-6 ïх нормально будуть сприймати на слух".

Антонiна КОВАЛЕНКО, викладачка украïнськоï мови (Киïв): "Хочу навести приклад, як менi вдалося переконати учнiв, що фемiнiтиви — це нормально.

Якось на уроцi у п’ятому класi я вжила слово "продавчиня", пiсля чого деякi дiти почали смiятися. Тодi я звернулася до них: "Коли ми кажемо: графиня, герцогиня, це нi в кого не викликає здивування. Чому ж тодi, коли я кажу "продавчиня", то ви починаєте смiятися? Чи не тому, що графиня, герцогиня — то "високi особи", а "продавчиня" — нiби з "нижчого класу"? Але давайте помiркуємо: хто для нашого повсякденного життя бiльш важлива особа — якась далека герцогиня, про яку ми лише десь читали чи бачили по телевiзору, або жiнка, у якоï ми купуємо хлiб чи одяг, тобто речi, без яких просто не можемо обiйтися?! Замислилися, i далi справа пiшла легше".

Микола СОРОКIН, викладач економiки: "В Австрiï багато рокiв точилася дискусiя навколо Федерального гiмну "Край гiр i вод, краïна потокiв" ("Land der Berge, Land am Strome"). Власне, предметом дискусiй були два вислови: "Вiтчизна синiв великих" та "...хором братiв", якi, на думку певноï частини суспiльства, ображали почуття жiночого населення. Цьому опиралися консервативнi i правопопулiстськi полiтики, якi стверджували (увага!) що люди очiкують вiд парламенту вирiшення конкретних проблем, а не спотворення культури та iдеологiчних дебатiв. Але врештi-решт, пiсля того, як Австрiя пiдписала Стамбульську конвенцiю, парламент змiнив текст гiмну. "Вiтчизна синiв великих" перетворилася на "Вiтчизну дочок i синiв великих", а "хором братiв" замiнили на "хором радiсним". Що аж нiяк не завадило Австрiï пiднятися у свiтовому рейтингу ВВП на душу населення с 20-го мiсця у 2010 роцi на 14-те у 2018".

Материалы полосы подготовил Андрей РАЙКОВ.

Версия для печати

Предыдущая статья

Следующая статья