Номер 11 (1543), 22.04.2021

"Тюремний термiн загрожує жителю Одеськоï областi за розбещення дитини", "Багатодiтний 30-рiчний житель Одеськоï областi розбещував власних доньок", "Житель Одеськоï областi розбещував 5-рiчну доньку", "В Одеськiй областi заарештовано батька, якого пiдозрюють у розбещеннi 5-рiчноï доньки" — такi заголовки вкотре сколихнули Украïну наприкiнцi березня цього року. Але, на превеликий жаль, здебiльшого, всi тексти — це винятково констатацiя факту без аналiзу проблеми та пошуку шляхiв ïï вирiшення. А все тому, що тема iнцесту та сексуальних домагань iз боку кровних родичiв до сих пiр надто незручна i табуйована в украïнському суспiльствi. "Чому так трапляється?" i "Що iз цим робити?", ми проаналiзували разом iз експертами/ками. Цi складнi питання стають особливо актуальними у перiод карантину, коли ще бiльше зростає небезпека домашнього насильства.

Гештальт-психологиня Вiкторiя Серлик пiдтверджує, що карантин — це додатковий ризик сiмейного насильства, адже батькам, дiтям, родичам доводиться тривалий час знаходитися разом.

— Зараз, на жаль, як кажуть, зiйшлися "всi зiрки": невизначенiсть (незрозумiло, коли i чим це закiнчиться), вразливiсть (страшно захворiти, заразити), фiнансова нестабiльнiсть (чи збережеться робота, чи вистачить грошей), глобальнiсть того, що вiдбувається (немає такого мiсця на Землi, де "все добре"). Все це доводиться переживати, перебуваючи багато часу в замкнутому просторi в компанiï своєï сiм'ï, партнера, родича, — зазначає експертка.

Така напружена ситуацiя, на думку психологинi, вже сама по собi провокує велику кiлькiсть емоцiй. Тривога, страх, вiдчай, безсилля, безпораднiсть — природнi почуття, якi народжуються у вiдповiдь на такий потужний виклик, як карантин i обмеження у зв'язку з пандемiєю коронавiрусу. Всi цi почуття можуть викликати напруження i бути причиною спалахiв агресiï (вiд тимчасового роздратування до слiпучоï лютi). Постраждати вiд цього можуть тi, хто перебуває у безпосереднiй близькостi до агресора/ки.

Статистика — рiч вперта, i тiльки у минулому роцi, за даними полiцiï, в Украïнi було вiдкрито 410 кримiнальних справ щодо сексуального насильства над дiтьми, але справ про iнцест — одиницi. Експерти/ки переконують, що переважна бiльшiсть таких випадкiв залишається невiдомою, бо здебiльшого дiти не повiдомляють про такi злочини або через сором, або через те, що насильство вчиняють найближчi родичi.

Психологиня Вiкторiя Сандо пiдтверджує цей факт, адже дiтям дiйсно складно розповiсти про насильство. Дитина влаштована таким чином, що все, що iз нею вiдбувається, вона сприймає, наче це через якiсть власнi ïï дiï, власну провину.

— Якщо доросла людина заподiє бiль дитинi, то вона не може розлютитися на дорослого, а злиться на себе, бо вважає, що винна саме вона, «я зробив/зробила щось не так, тому зi мною так вчинили», — деталiзує ситуацiю психологиня.

Експертка також нагадує, що дорослi iз точки зору дитини — досконалi. Тiльки з пiдлiткового вiку дiти починають сепаруватися вiд батькiв i усвiдомлювати, що тато i мама — зовсiм неiдеальнi. Тому чим ранiше отримана травма iнцесту — тим складнiше ïï пропрацювати в майбутньому.

Як складно "пережити" i "пропрацювати" травматичний досвiд, свiдчать iсторiï наших героïнь. Бiльшостi жiнок до сих пiр складно говорити про насильство, навiть через десятилiття пiсля вчинення злочину. Ольга, якiй зараз 40 рокiв, болiсно пригадує. "Коли мами не було вдома, батько менi розповiдав рiзнi iсторiï, постiйно мене гладив, спочатку по головi, потiм спинi, а далi — його руки спускалися все нижче... Так тривало понад рiк... Чому я мовчала?! Бо я боялася його образити! Вiн же мiй тато i бажає менi найкращого, тодi я так вважала..."

Психологи наполягають, що саме в таку "логiчну пастку" потрапляють бiльшiсть дiтей, адже не здатнi мислити критично, i часто виправдовують насильникiв, мовляв "це мiй батько чи мати або родич, а вiн/вона не можуть бажати менi чогось поганого. До того ж, вiн/вона дарує менi подарунки, купує цукерки тощо".

Психологиня Вiкторiя Серлик розповiдає, що слiд вiдрiзняти психологiчний та фiзичний iнцести. Перший, на ïï професiйну думку, проявляється у зайвiй прихильностi доньки до батька, а сина — до матерi, тобто в iдеалiзацiï цих вiдносин.

— У разi фiзiологiчного iнцесту, насильства, травма є глибшою, людина вiдчуває перманентний сором, провину за те, що трапилося i страх, — уточнює спецiалiстка.

Але в обох випадках результатом може стати неможливiсть побудувати власну сiм'ю. Такий сумний досвiд часто стає причиною психосексуальних розладiв, зокрема – страху близькостi, iнших проблем. Нашi героïнi тiльки пiдтверджують таку експертну думку.

Маринi вже 30 рокiв, проте згадувати сексуальнi домагання рiдного батька ïй i досi психологiчно складно. Тривалий час вона не могла зважитися на сексуальнi стосунки, i тiльки завдяки розумiнню i пiдтримцi нинiшньоï своєï коханоï людини, вона змогла пiти на близькiсть. Як i бiльшiсть дiвчат, вона теж нiчого не сказала мамi, бо боялася, що та "не витримає цi зiзнання" та iз нею "щось трапиться погане".

Ще одна складнiсть у викриттi насильникiв полягає у тому, що часто самi матерi вiдгороджуються вiд подiбних дитячих зiзнань i починають обвинувачувати власних дiтей. Саме так трапилося з Ольгою. Коли ïï батько залишив сiм'ю i пiшов до iншоï жiнки, вона була дуже ображена на нього, i в одному iз таких гнiвних станiв вирiшила, що вiдтепер треба розказати про "ïхнi всi секрети". Але на неï чекав ще бiльший шок, коли вона побачила поведiнку матерi:

— На всi моï зiзнання про сексуальне насильство, вона просто сказала, що я вигадую i менi треба менше дивитися фiльмiв...

На жаль, за словами експерток, така поведiнка матерiв теж не рiдкiсть. Психологинi стверджують, що є жiнки, якi настiльки захопленi власним життям i бояться втратити чоловiка, що ладнi вибачати кривднику все, навiть сексуальне насильство над власними дiтьми. У це складно повiрити, але мати п’ятирiчноï дiвчинки з Одещини, яку розбещував власний тато, теж пробачила насильника i навiть просила суд його вiдпустити, щоб "донька не зростала без батька".

Ще однiєю причиною такоï дивноï поведiнки матерi, на думку еспертiв/ок, може бути страх публiчного осуду. Оскiльки такi справи резонанснi i "клеймо на родинi буде все життя".

Iз подiбним вчинком власноï матерi зiткнулася ще одна наша героïня — Олена, ïй зараз уже 46 рокiв. Ïï згвалтував вiтчим, i вона теж мовчала всi цi роки, бо "не хотiла рушити сiмейну iдилiю". Згодом мати народила ïй сестру, а Олена втекла iз дому, щоб бiльше не бути об’єктом домагань. Тодi ïй здавалося, що проблема вирiшена, проте ненадовго... Мовчання мало наслiдки, бо якось мати застала свого чоловiка пiд час сексуальних домагань щодо його рiдноï доньки. Жiнка iз ним розiйшлася, але не стала афiшувати причину розлучення навiть для родичiв, боячись за те, що це вiдобразиться на ïï роботi, а "родина отримає клеймо".

Складна ситуацiя з темою iнцесту i сексуальних домагань не тiльки в Украïнi, але й у свiтi. Нещодавно франкомовний сегмент Iнтернету сколихнув гучний скандал. Пройшла нова хвиля марафону пiд хештегом #MeToo (Я теж), цього разу тема — iнцест, або секс-домагання з боку кровних родичiв.

Нова хвиля руху #MeToo у Францiï почалася пiсля того, як прийомна донька вiдомого французького iнтелектуала, полiтолога, екс-депутата Європарламенту Олiв'є Дюамеля звинуватила вiтчима в тому, що вiн багато рокiв тому неналежним чином поводився з ïï братом-пiдлiтком. Звинувачення мало лiтературну форму. 45-рiчна Камiла Кушнер опублiкувала роман «Велика родина» (La Familia Grande), в якому згадувала дитинство i те, як Дюамель, коли ïм з братом було по 14 рокiв, пiддавав пасинка сексуальному насильству. Це тривало два-три роки. За словами Кушнер, брат розповiв ïй про це, просячи не видавати таємницю, i всi цi десятилiття вона мовчала. Про цей факт знали й iншi члени сiмейного клану, але теж мовчали. Єдина, хто наважилася говорити на табуйовану тему, стала Марi-Франс Пизье. Згодом вона загинула при загадкових обставинах.

Зiзнання Камiли Кушнер спричинили шквал iсторiй вiд людей, якi пережили подiбнi досвiди. «Менi було 8 рокiв, мене образив мiй дядько», «Батько, вiд 7 до 14 рокiв», «Все сталося у вiдпустцi, який перетворився в кошмар», — такими зiзнаннями замайорiв Твiттер.

Результатом цього стало дослiдження, опублiковане в листопадi компанiєю Facing Incest. Воно показало, що кожен десятий француз вважає себе потерпiлим вiд iнцесту, i ця частка постiйно зростає. За даними опитування, у 2009 роцi постраждалими вважали себе 3% французiв, а в 2015-му — вже 6%.

Наразi справою Олiв'є Дюамеля займається слiдство, проте ця iсторiя викликала великий переполох серед французького iстеблiшменту. Учасник скандалу був змушений пiти у вiдставку, залишивши пост голови керiвноï ради, що курує паризький Iнститут полiтичних дослiджень, i пост президента елiтного соцiального клубу "Le Siècle".

Спецiалiсти i спецiалiстки, стверджують, що насправдi дослiдження щодо сексуальних домагань вкрай невтiшнi у всьому свiтi. Згiдно з останнiми даними, кожна п’ята дiвчинка страждає вiд сексуального насильства до 18 рокiв. У бiльшостi випадкiв насильство здiйснюють члени сiм'ï, найближчi родичi. Таку невтiшну статистику пiдтверджує у розмовах iз медiа i Уповноважений Президента Украïни з прав дитини Микола Кулеба.

Водночас це може означати також i зневiру у допомозi правоохоронних органiв чи судiв. Як свiдчить минулорiчне дослiдження Центру Разумкова, бiльшiсть украïнцiв зовсiм не довiряють нi суддям, нi полiцiï (6,2% i 1,7% вiдповiдно). Тому дехто iз згвалтованих жiнок бажають особисто або за допомогою кримiнальних структур покарати своïх гвалтiвникiв i стають учасницями вже iншого злочину.

Проте значно бiльша частина потерпiлих жiнок обирає мовчання через незручнiсть теми у суспiльствi, можливi наслiдки непорозумiння i осуду з боку найближчих людей, зневiру у справедливий вердикт кривдникам тощо. I такий складний вибiр має побiчнi явища, свiдчать психологи.

— Головне — це не замикати потерпiлу людину у «кiльце мовчання». Про травму треба говорити, але краще обрати не "подругу на кухнi", а професiйного експерта чи експертку, — радить психологиня Вiкторiя Сандо.

За ïï словами, сцени насильства протягом тривалого часу можуть приходити у снах. Це нормально, таким чином психiка намагається прожити травму: знову i знову прокручуючи картинки з минулого.

Експертка попереджає, що нав'язливi думки працюють за таким же принципом. Вони потрiбнi, разом iз образами, для того, щоб впоратися з болем.

— Найгiрше, що можна порадити людинi — це сказати ïй: «А ти не думай про це». Тому що не думати про це вiн/вона не може. Важливо працювати з цими спогадами. Можна завести щоденник, в якому людина буде писати все, що приходить в голову. Можна малювати своï асоцiацiï, своï почуття на паперi. Можна писати про це розповiдi, — радить досвiдчена психологиня Вiкторiя Сандо.

Також експерти/ки нагадують про спецiальнi майданчики, на яких можна дiлитися своïми почуттями — психологiчнi форуми, наприклад. Головне — не мовчати, а як можна докладнiше розповiдати про це. Так ви можете допомогти i собi, i тим людям, якi пережили подiбне, але яким соромно про таке розповiдати.

Що стосується дiтей, то тут профiлактикою стане довiрливе спiлкування iз дiтьми. Такi стосунки, щоб дитинi не було соромно розповiдати про все, що з ним/нею вiдбувається. Довершити профiлактичнi заходи, на думку наших експерток, можуть вiдповiднi уроки у школах про сексуальнi вiдносини. Якщо ж Ваша дитина стала замкнутою, гiрше вчитися, намагається бути «непомiтною», важливо звернути на це увагу i вiдверто поговорити.

Всi нашi експертки та експерти, а також героïнi, iз якими ми розмовляли, сходяться на тому, що саме оприлюднення насильницьких дiй, обговорення цiєï теми у суспiльствi, пiдготовка спецiальноï покроковоï дорожньоï карти у разi таких злочинiв, разом iз просвiтницькими бесiдами з дiтьми та батьками допоможуть уникнути нових зламаних життiв.

Важливим кроком у протидiï могла б стати ратифiкацiя Стамбульськоï конвенцiï (так зазвичай називають Конвенцiю Ради Європи про запобiгання насильству стосовно жiнок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами), проте поки що здоровий глузд перемагають полiтичнi амбiцiï. Але боротьба iз сексуальним насильством над дiтьми має тривати, незважаючи на полiтичну ситуацiю.

Олександр ГАЛЯС, Наталiя КРАВЧУК.

Матерiал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простiр сучасноï журналiстики», що реалiзовується Волинським прес-клубом у партнерствi з Гендерним центром Волинi та за пiдтримки Украïнськоï медiйноï програми, що фiнансується Агентством США з мiжнародного розвитку (USAID) i виконується Мiжнародною органiзацiєю Internews.

Версия для печати

Предыдущая статья

Следующая статья