Номер 07 (1539), 25.03.2021

Нещодавно у Харковi стався трагiчний випадок: серед бiлого дня, просто на вулицi, жiнка спiткнулася i впала. Впала невдало, пошкодила хребет i в неï вiдмовили ноги. Ïï чоловiк викликав «швидку допомогу». Машина приïхала, дiйсно, швидко, але далi подiï розвивалися сумно. Дiзнавшись, що жiнка – наркозалежна, ïï вiдмовилися забирати в лiкарню. А те, що вона має ще й позитивний ВIЛ-статус, лише посилило негативне ставлення медикiв. Вони почали обзивати потерпiлу «наркоманкою», дiйшло до звинувачень подружжя у тому, що «вони варять наркоту» тощо. Не допомогло навiть посилання на те, що подружжя є пацiєнтами замiсноï пiдтримувальноï терапiï (ЗПТ), тобто лiкуються вiд залежностi. Жiнку вдалося вiдправити в лiкарню лише пiсля втручання чергових Нацiональноï Гарячоï Лiнiï з питань наркозалежностi та ЗПТ 0-800-507-727. Проте вже було пiзно.

«Смерть могла стати наслiдком зволiкання iз наданням медичноï допомоги. Крiм того, ми не знаємо, чи отримала жiнка у лiкарнi медичну допомогу в повному обсязi», - каже Тетяна Лебедь, директорка Всеукраïнського об'єднання наркозалежних жiнок «ВОНА».

«Подiбнi iсторiï, на жаль, не поодинокi», - додає експертка. – «Ми неодноразово фiксували i продовжуємо фiксувати випадки, коли жiнцi через наявнiсть дiагнозу «наркозалежнiсть» або «ВIЛ-iнфекцiя», вiдмовляють у прийомi лiкарi чи у госпiталiзацiï «швидка допомога». I хоча параюристкам нашоï органiзацiï здебiльшого вдається зарадити критичним ситуацiям, допомогти жiнкам, проте були випадки, коли пацiєнтки потрапляли до лiкарнi надто пiзно».

Органiзацiя, яку очолює Тетяна Лебедь, виступає за гуманну полiтику щодо людей iз наркозалежнiстю, захищає права жiнок, виходячи iз принципiв недискримiнацiï та дотримання прав людини. Лише минулого року параюристки органiзацiï «ВОНА» у восьми регiонах Украïни опрацювали понад 1000 кейсiв, що стосувалися порушення прав жiнок iз наркозалежнiстю, доступу до замiсноï пiдтримувальноï терапiï, ненадання медичноï допомоги, стигми i дискримiнацiï.

Активiстки об'єднання добре знають, наскiльки тема жiночоï наркозалежностi – складна й табуйована, у тому числi - i через менталiтет. Якщо наркозалежнiсть чоловiкiв для нашого суспiльства - явище бiльш-менш зрозумiле i навiть звичне, то наркозалежнiсть жiнок викликає шквал негативу та осуду. Такi жiнки дискримiнованi тричi: як загалом жiнки у суспiльствi, як тi, що мають наркозалежнiсть, i навiть у середовищi наркозалежних вони «за фактом» мають менше можливостей, нiж представники чоловiчоï статi. Що тодi казати про тих, у кого є дiти?!

Украïна поки що лише почала шлях до гуманного пiдходу до надання послуг для людей iз наркозалежнiстю, такоï, наприклад, як у Португалiï чи Нiдерландiв, де людей, що вживають наркотикiв, декримiналiзовано, а дiяльнiсть правоохоронних органiв зосереджена на боротьбi з органiзованим наркотрафiком. Лише нещодавно в Украïнi почали самостiйно, тобто коштами державного бюджету, впроваджувати профiлактичнi послуги iз ВIЛ/СНIДу, туберкульозу, вiрусних гепатитiв, наркозалежностi. До цього такi програми реалiзовувалися винятково за кошти Глобального фонду чи iнших донорських органiзацiй.

Поступово i самi жiнки починають все активнiше вiдстоювати своï права. Восьмого березня представницi об'єднання «ВОНА» вкотре приєдналися до Маршу жiнок. Вони вийшли, щоб актуалiзувати низку проблем, iз якими щодня стикаються жiнки iз наркозалежнiстю.

- Тема наркозалежностi жiнок – незручна i табуйована в нашому суспiльствi, – наголосила у своєму виступi пiд час Маршу Тетяна Лебедь. – Але не можна вирiшити проблеми мовчанням! Тому ми, спiльнота жiнок, якi живуть з наркозалежнiстю, виступаємо «ЗА» - гендерну рiвнiсть, рiвнi права для кожноï людини, незалежно вiд дiагнозу, статi, соцiального статусу, та за справедливе правосуддя. Ми на цьому маршi, щоб стати видимими, щоб наш голос було почуто.

Цей рух набув особливого значення через пандемiю. Ковiдне нашестя взагалi стало складним випробуванням для суспiльства, а для представниць спiльноти – тим бiльше. Вимушенi обмеження значно погiршили й без того непросте становище жiнок iз наркозалежнiстю. Насамперед – через зростання домашнього та iнших видiв насильства. Минулого року параюристки органiзацiï «ВОНА» зафiксували значне (майже на третину) зростання звернень, пов’язаних iз насильством.

Також дослiдження, яке було проведено в рамках проекту PITCH, продемонструвало, що кожна третя наркозалежна жiнка вважає себе потерпiлою вiд домашнього насильства (психiчного, фiнансового та фiзичного). Проте бiльшiсть дiвчат i жiнок не звертається по допомогу до полiцiï, оскiльки бояться натрапити на ще бiльшi проблеми через свiй дiагноз.

«Пiд час карантину кожнiй iз нас довелося тривалий час знаходитися у замкненому просторi разом iз чоловiком, дiтьми, родичами. Це спричинило нову хвилю насильства щодо жiнок, якi живуть iз наркозалежнiстю. До цього додалися транспортнi проблеми, якi суттєво обмежили можливостi доступу до пунктiв замiсноï пiдтримувальноï терапiï», - розповiдає Тетяна Лебедь.

Замiсну пiдтримувальну терапiю (ЗПТ) визнано найбiльш дiєвим та ефективним способом лiкування опiоïдноï залежностi. У 2009 роцi Всесвiтня органiзацiя охорони здоров’я випустила настанови, де всiм краïнам рекомендовано зробити ЗПТ основним напрямком лiкування людей, що мають залежнiсть вiд опiоïдiв. Крiм суто лiкувального, ЗПТ має ще i значну соцiальну ефективнiсть, бо безкоштовне надання метадону чи бупренорфiну дозволяє пацiєнтам та пацiєнткам програми нормально жити та працювати. В Украïнi програма ЗПТ досить розвинена, майже 15 тисяч наркозалежних стали ïï пацiєнтами, але надавати допомогу мають право лише медики у спецiальних пунктах видачi, якi досить часто знаходяться далеко вiд мiсця проживання пацiєнток. Заради отримання допомоги вони змушенi долати десятки та сотнi кiлометрiв громадським транспортом, рух якого пiд час карантину обмежений. Також мiсця видачi препаратiв не пристосованi для вiзитiв iз дiтьми, бо не мають дитячих кiмнат. Тому, якщо стоïть вибiр - дiти або лiки, – жiнки iз наркозалежнiстю обирають дiтей i залишаються вдома без лiкування.

Цю проблему яскраво пiдкреслює статистика. Згiдно iз даними Мiжнародного Благодiйного Фонду «Альянс громадського здоров’я», в Украïнi кiлькiсть людей, якi вживають наркотики iн’єкцiйно, складає 350 тис. осiб, iз них - майже кожна третя жiнка. Але якщо говорити про участь у програмi замiсноï пiдтримувальноï терапiï, то серед пацiєнтiв лише кожна п’ята - жiнка.

Зараз розглядається можливiсть запуску пiлотних проєктiв, щоб у пунктах видачi ЗПТ видiляли спецiальнi «жiночi години», чи кiмнати, де б жiнка могла залишити дитину зi спецiалiстами (психологами, арт-терапевтами, логопедами та iншими профiльними фахiвцями). Проте до ïхнього запуску ще далеко.

Наявнiсть проблем та сумну статистику пiдтверджує Антон Басенко, один iз найвiдомiших активiстiв, якi виборюють права людей iз наркозалежнiстю, Голова Правлiння Всеукраïнського об’єднання людей з наркозалежнiстю (ВОЛНА).

«На превеликий жаль, усi дослiдження дiйсно вiдображають складне становище жiнок iз наркозалежнiстю, починаючи iз розкриття статусу i закiнчуючи доступом до сервiсiв», - каже експерт. – «Так склалося у нашому патрiархальному суспiльствi, що у жiнок набагато бiльше часу, нiж у чоловiкiв, забирає домашня робота, догляд за дiтьми тощо. Родини, де i чоловiк, i дружина наркозалежнi, - не виняток. I це одна iз вагомих причин, чому менше жiнок, нiж чоловiкiв, отримують доступ до послуг iз профiлактики та лiкування».

Член Нацiональноï ради з питань протидiï туберкульозу та ВIЛ-iнфекцiï/СНIДу при Кабiнетi Мiнiстрiв Украïни, Антон Басенко вiдстоює не тiльки гуманiзацiю полiтики по наданню послуг для наркозалежних за прикладом провiдних краïн ЄС, але й бореться за гендерночутливий пiдхiд до жiнок iз наркозалежнiстю.

Вiн вбачає загрозу у тому, що останнiм часом посилюється моралiзаторська риторика, в тому числi, вiд релiгiйних дiячiв, ультрарадикальних полiтикiв i громадських активiстiв, якi з осудом реагують на саме поняття «гендер», виступають проти рiвних прав жiнок i чоловiкiв.

«Яскравим прикладом став нещодавнiй Марш жiнок, коли все це «мракобiсся» знову про себе нагадало», - каже Антон Басенко. – «Ми знову почули заклики повернути жiнок у сiм’ю, на кухню тощо... Дуже шкода, що на таких складних темах окремi полiтики продовжують набирати полiтичний рейтинг».

Вiдчуття небезпеки та нормалiзацiя гендерного насильства в суспiльствi є однiєю iз вагомих причин того, що поки що так мало жiнок пiдключилися до програми зменшення шкоди. Жiнки, якi живуть iз наркозалежнiстю, опиняються в зонi ризику - дегуманiзацiя таких жiнок суспiльством робить свою справу: випадки домашнього насильства щодо них можуть завершитись вiдкриттям кримiнальноï справи придбання або вживання наркотикiв) на саму жiнку, вилученням iз родини неповнолiтнiх дiтей, потраплянням у ситуацiю системного iнституцiонального насильства.

Коментуючи цi побоювання, Антон Басенко наголошує на необхiдностi якомога скорiшоï ратифiкацiï депутатами Верховноï Ради «Стамбульськоï конвенцiï» - так зазвичай називають Конвенцiю Ради Європи про запобiгання насильству стосовно жiнок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (про цей документ та перипетiï навколо нього ми писали у статтi «Чи варто гендеру лякатися?», яку було надруковано у номерi «Порто-франко» вiд 30 сiчня 2020 року).

Експерт переконаний, що цей крок дозволить набагато краще протидiяти гендерному насильству на законодавчому та виконавчому рiвнях, сформувати та врегулювати пiдходи у вирiшення низки питань, а позитивний результат зможуть вiдчути всi жiнки.

Втiм, як вважають опитанi нами експерти та експертки, навiть коли все складається добре i жiнки iз наркозалежнiстю долають стереотипнi та дискримiнацiйнi перешкоди, зокрема, на шляху до програм ЗПТ, виникають новi труднощi. Тепер кожна iз жiнок ризикує втратити дiтей через дискримiнацiйнi норми у Сiмейному кодексi - ст.164. п.4.

Про цю проблему добре знають у благодiйному фондi «Надiя та довiра», який, зокрема, надає оперативнi консультацiï за допомогою Нацiональноï Гарячоï Лiнiï з питань наркозалежностi та ЗПТ.

Свiтлана Ткаля, президентка цього Фонду, розповiдає, що мова йде про втрату батькiвських прав лише через графу з дiагнозом «наркозалежнiсть».

«I хоча замiсна пiдтримувальна терапiя - це один iз найефективнiших у свiтi способiв лiкування опiоïдноï залежностi, соцiальнi служби не зважають на цей факт i забирають дiтей. Як результат, ми маємо зламанi долi дiтей, якi опинилися у дитбудинках, i самогубства жiнок, якi не змогли пережити втрату», - каже Свiтлана Ткаля.

У 2020 роцi спецiалiсти/ки фонду «Надiя та довiра» опрацювали понад 4200 звернень на Нацiональну Гарячу Лiнiю. Кожен третiй дзвiнок – вiд жiнки.

«Це додаткове пiдтвердження даних про те, що серед наркоспоживачiв кожна третя – жiнка, i вони потребують доступу до лiкування та програм зменшення шкоди», - пояснює президентка фонду «Надiя та довiра».

Тетяна Лебедь розповiдає, що наразi триває активна робота зi змiни дискримiнацiйних положень. Всеукраïнське об'єднання «ВОНА» та партнерськi органiзацiï вже проаналiзували сiмейне законодавство європейських краïн, зокрема - законодавство з питань прав дiтей Нiмеччини, Iспанiï, Iталiï, Португалiï, Нiдерландiв та Францiï. Виявилося, що в кожнiй iз цих краïн один iз основних принципiв – це «збереження сiм’ï та створення всiх умов для проживання дитини з батьками». А законодавство Iталiï взагалi акцентує увагу не на дiагнозi матерi, а винятково на пунктi, коли «внаслiдок споживання наркотикiв один з батькiв не виконує своï батькiвськi обов’язки по вiдношенню до дитини (дiтей)».

Звичайно, спiльнота жiнок, якi живуть iз наркозалежнiстю, вже пiдготувала вiдповiднi рекомендацiï. Але, як завжди, складно знайти однодумцiв серед представникiв i представниць влади, оскiльки теми вразливих груп «не на часi».

Але активiстки не складають руки.

Галина Корнiєнко, програмна менеджерка органiзацiï «ВОНА», розповiла нам про систему #REAct, яка об’єднує зусилля неурядових та правозахисних органiзацiй у 12 регiонах Украïни. Тут документують випадки порушення прав та надають допомогу людям, якi вразливi до ВIЛ i туберкульозу, серед яких дуже часто трапляються саме жiнки iз наркозалежнiстю.

«Наша органiзацiя є частиною системи REAct, i ми фокусуємося саме на проблематицi жiнок, якi живуть з наркозалежнiстю. Це надзвичайно важливо, тому що ми робимо видимими проблеми «незручних» жiнок. Ми закликаємо всiх до сестринськоï пiдтримки. Треба не засуджувати, а пiдтримувати одна одну», - зазначає Галина Корнiєнко.

Усi експертки та експерти, з якими ми розмовляли, сходяться на тому, що саме єднiсть спiльноти жiнок iз наркозалежнiстю, донесення своïх проблем i потреб до громади, полiтикiв, законодавцiв, а також просвiтницькi заходи щодо наркозалежностi серед населення, допоможе врятувати багато жiночих життiв.

Олександр ГАЛЯС, Наталiя КРАВЧУК.

Матерiал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простiр сучасноï журналiстики», що реалiзовується Волинським прес-клубом у партнерствi з Гендерним центром Волинi та за пiдтримки Украïнськоï медiйноï програми, що фiнансується Агентством США з мiжнародного розвитку (USAID) i виконується Мiжнародною органiзацiєю Internews.

Версия для печати

Предыдущая статья

Следующая статья