Номер 20 (1460), 6.06.2019

Коли у першому класi моя вчителька запитала: "Ким я хочу бути?" я, не вагаючись, вiдповiла: "Президентом!"

Мати iнколи нагадуε менi про цей випадок з усмiхом на обличчi; надто вже моя вiдповiдь вiдрiзнялася вiд вiдповiдей iнших дiтей.

Зараз i менi це здаεться забавним, але у першому класi я дiйсно думала, що зможу змiнити краïну i зробити щось корисне для людей.

У четвертому класi моï, так би мовити, смаки дещо змiнилися. Я вже хотiла стати дизайнером одягу; постiйно малювала якiсь сукнi i дуже часто вигадувала вбрання для своïх ляльок.

Багато ким я хотiла бути: i акторкою, i спiвачкою, але про цi дитячi забаганки я нiкому не говорила. Пройшов час. Моï дитячi мрiï пiшли у минуле, так само, як i моï смаки. Я змiнилася i подорослiшала. I, як у кожного в життi, настаε момент, коли потрiбно визначитися з вибором майбутньоï професiï. Цей вибiр - велика вiдповiдальнiсть, яка лягаε на плечi людини, вiдповiдальнiсть за своε майбутнε. Я не буду говорити про те, що до цього вибору треба пiдходити серйозно; це нiби всiм зрозумiло. Та й моментом це не назвеш, бо усвiдомлення вибору приходить з часом. Я маю на увазi, що не вийде просто по дорозi до школи, у маршрутцi або пiшки, зрозумiти, що ти хочеш бути кондитером або водiεм. Свiдомий вибiр - це коли багато разiв аналiзуεш своï смаки й здатностi перед тим, як прийняти остаточне рiшення.

Серйозно до вибору професiï я почала ставитися у восьмому класi. I вже тодi у мене з`являлися думки щодо журналiстики. Але остаточне рiшення я прийняла не так давно.

Почнемо з того, чому саме я почала думати про журналiстику. Зараз - час iнтернету, новини розлiтаються по мережi з великою швидкiстю. Я вже згадувала, що дуже захоплювалась новинами моди. До речi, i зараз так само менi цiкаво слiдкувати за модними трендами, можливо, у майбутньому я зможу використати свою професiю для того, щоб знаходитись ближче до модних подiй; принаймнi, я на це сподiваюсь. Але мене цiкавила не лише мода, а ще й успiшнi люди, знаменитостi. Я вважаю, що проявляти iнтерес до життя "зiрок" аж нiяк не соромно. Я впевнена, що кожна людина так чи iнакше цiкавиться тим, як "зiрки" досягли свого успiху. Але лише журналiсти мають змогу побачити зблизька якусь "зiрку", взяти у неï iнтерв'ю. I я, як мрiйлива дiвчинка, та ще пiд дiεю "рожевих окуляр", бачила у журналiстицi тiльки позитивнi сторони професiï.

Багато що змiнилося, коли я почала спiвпрацювати з газетою "Порто-франко".

Якщо порiвняти мене i моï думки про журналiстику тодi, у восьмому класi, i зараз, то це будуть двi рiзнi людини з рiзною точкою зору. Але намiр бути справжньою журналiсткою залишився. Це, напевно, εдине, що не зазнало змiн з того часу.

Отже, що ж для мене журналiстика зараз?

Це складна професiя, яка потребуε повноï самовiддачi. Бо тебе у будь-який час - рано вранцi чи пiзно ввечерi - можуть викликати для якогось завдання, i ти постiйно маεш бути напоготовi. Так само постiйно доведеться змiнювати локацiï, i до цього теж треба бути готовою. Згодьтеся, що мало хто готовий вести такий спосiб життя, де на першому мiсцi - робота, бо ти береш на себе вiдповiдальнiсть за якiсне виготовлення новин, а подiï трапляються у будь-який час.

Зараз, коли в мене вже ε кiлька публiкацiй, коли я на собi вiдчула "тiньовий бiк" професiï, я звiльнилася вiд "рожевих окулярiв". € реальнiсть, у якiй я все-таки бачу себе журналiсткою. Хоча чудово розумiю, яких зусиль доведеться докласти для здiйснення свого намiру.

Зате життя точно не буде одноманiтним та однобарвним.

Олександра ПРИСЯЖНА,
учениця Великодальницькоï СЗШ № 2.

Версия для печати

Предыдущая статья

Следующая статья